Тема 4. Принципи і методи менеджменту

 

Тема лекції 8.  Принципи та методи менеджменту.

1.      Основні принципи менеджменту. Еволюція та зміст сучасних принципів  менеджменту.

Принципи менеджменту – це розроблені управлінською наукою основні правила, ідеї, норми поведінки, дотримання яких гарантує ефективне управління діяльністю організацій.

За принципами реалізуються закони та закономірності управління.

Основні вимоги до принципів менеджменту:

·        базуватись на законах розвитку суспільства й управління;

·        відображати основні властивості, зв’язки та відносини управління;

·      правове оформлення.

Принципи менеджменту поділяють на загальні та організаційні.

Загальні принципи регулюють діяльність систем менеджменту відповідно до його закономірностей.

Загальні принципи менеджменту включають:

·    урахування потреб та інтересів працівників;

·    оптимальне поєднання централізації і децентралізації;

·    гнучкість;

·    єдність цілей;

·    плановість;

·    науковий підхід;

·    демократизацію;

·    системність;

·    ефективність.

Організаційні принципи менеджменту – це сукупність правил і норм, що регулюють внутрішні відносини між керуючою та керованою підсистемами і всередині керуючої підсистеми.

Організаційні принципи менеджменту включають:

·     ієрархічність;

·    делегування повноважень;

·    безумовну відповідальність;

·    паритет повноважень і відповідальності;

·    єдиноначальність;

·    діапазон управління;

·    принципи рівня повноважень.

 

Характеристика принципів менеджменту

 

Принцип менеджменту	Характеристика
Розподіл праці	Спеціалізація робіт для ефективного використання робочої сили
Повноваження та відповідальність	Якщо  делеговані повноваження, працівник відповідає за виконання роботи
Дисципліна	Менеджери повинні застосовувати справедливі санкції до порушників порядку
Єдиноначальність	Працівник отримує розпорядження та звітує лише перед одним керівником
Підпорядкованість інтересів	Інтереси організації    переважають над інтересами індивіда
Єдність дій	Діяльність організації здійснюється за єдиним планом
Винагорода персоналу	Справедлива винагорода працівників
Централізація	Єдиний центр управління в організації
Скалярний ланцюг	Нерозривний ланцюг команд і комунікації рівнів ієрархії
Порядок	Робоче місце – для кожного працівника, кожний працівник – на своєму місці
Справедливість	Справедливість реалізації встановлених правил і угод на всіх рівнях скалярного ланцюга
Стабільність персоналу	Орієнтація працівників на довгострокову роботу
Ініціатива	Заохочення                    незалежних       суджень працівників у межах делегованих їм повноважень
Корпоративний рух	Гармонія інтересів організації та персоналу

 

Принципи як категорія менеджменту мають давню історію.   Давньогрецький   мислитель   Ксенофонт   (близько   430-354 рр. до н. е.) перший спробував сформулювати принципи менеджменту. У науковий обіг термін «принципи менеджменту» ввів інженер-технолог Ф.Тейлор, який у 1911 р. опублікував працю «Принципи наукового управління». Подальше наукове обґрунтування використання принципів менеджменту здійснювали Р. Емерсон у праці «Дванадцять принципів продуктивності» (1912 р.) та А. Файоль у праці «Загальне і промислове управління» (1916 р.). Принципи організації виробництва розробив Г. Форд.

Принципи наукового управління Ф. Тейлора:

-   наукове вивчення витрат часу;

-   дотримання стандартів;

-   добір, навчання та розстановка працівників;

-   оплата за результатами праці;

-   використання функціональних менеджерів;

-   дружні відносини між менеджерами та працівниками.

 Складові класичної системи управління Р. Емерсона «Дванадцять принципів продуктивності»:

-   чітко поставлені ідеали або цілі;

-   здоровий глузд;

-   компетентна консультація;

-   дисципліна;

-   справедливе ставлення до персоналу;

-   швидкий, надійний, повний, точний та постійний облік;

-   диспетчеризація;

-   норми і розклад;

-   нормалізація умов;

-   нормування операцій;

-   письмові стандартні інструкції;

-   винагорода за продуктивність.

 Принципи адміністративного управління А. Файоля «загальне і промислове управління»:

-   поділ праці;

-   авторитет;

-   дисципліна;

-   єдиноначальність;

-   єдність управління;

-   підпорядкування власних інтересів спільним;

-   винагорода праці;

-   централізація;

-   ієрархія;

-   порядок;

-   справедливість;

-   постійність персоналу;

-   ініціатива;

-   єдність персоналу.

Принципи організації виробництва Г. Форда:

-   чітка вертикаль управління;

-   єдиний центр управління;

-   масове виробництво;

-   стандартизація;

-   конвеєр з поглибленим поділом праці;

-   постійне вдосконалення системи управління.

2.      Економічні методи менеджменту.

Методи управління (менеджменту) – це засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або окремих працівників з метою досягнення цілей організації.

Значення методів управління. Ці методи становлять важливий елемент процесу менеджменту. Наявність прогресивних методів та їх ефективне використання є передумовою ефективності менеджменту та господарських процесів.

Завдання методів управління. Методи менеджменту призначені для забезпечення високоефективної діяльності колективів, їх злагодженої праці, сприяння максимальній мобілізації творчої активності кожного працівника, забезпечення своєчасного та дієвого усунення відхилень від встановленої програми. Ці методи управління відрізняються від усіх інших технічних чи технологічних методів, які використовують при розв’язанні комплексних виробничо-господарських завдань.

Роль методів менеджменту полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивних технологій організації праці та виробництва, забезпечувати їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети.

Класифікація методів менеджменту:

за змістом –

·       економічні;

·       адміністративні;

·       соціально-психологічні;

 за спрямованістю дії –

·        матеріальної мотивації (суспільні, індивідуальні, колективні);

·        соціально-політичної мотивації (пропаганда, навчання, заохочення, виховання);

·        владної мотивації (обов’язкове виконання завдань та замовлень);

 за механізмом впливу –

     ·   стимулюючі (матеріальні та моральні);

      ·   регламентуючі – методи власного застосування (директиви, правові акти, нормативи);

 

за організаційними формами дій –

·   прямого (безпосереднього) впливу;

·   постановки цілей;

·   створення стимулюючих умов;

 за прийняттям рішення –

·   єдиноначальні;

·   колегіальні;

·   колективні;

·   комбіновані.

 

Економічні методи менеджменту

Економічні методи управління зумовлені економічними чинниками, за допомогою яких досягається колективне та індивідуальне задоволення потреб; базуються на економічних інтересах людей.

Ці методи орієнтовані на індивідуальні та колективні інтереси.

1.   Методи прямого економічного впливу на працівників:

·   організаційно-виробниче планування;

·   цільові комплексні програми організацій;

·   бізнес-планування;

·   комерційний розрахунок;

·   система внутрішніх економічних регуляторів.

 2.  Методи побічного економічного регулювання господарської діяльності:

·        загальнодержавні (галузеві) комплексні цільові програми;

·        система загальнодержавних, місцевих та внутрішніх економічних регуляторів   господарської діяльності (податки, кредити, ціни і тарифи).

 

До підгрупи методів прямого економічного впливу на працівників входять планування в менеджменті та комплексні цільові програми організації.

Планування в менеджменті – це конкретизація цілей у системі показників соціально-господарської діяльності організації та розроблення стратегії і тактики виробничої управлінської діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту та виконання розроблених планів.

Комплексні цільові програми організації – це комплекс взаємопов’язаних завдань, а також конкретних соціальних, економічних, наукових, технічних, організаційних заходів, об’єднаних єдиною метою та орієнтованих на певні терміни.

Бізнес-план
– це документ, що містить систему взаємопов’язаних у часі та просторі й узгоджених з метою і ресурсами заходів дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту (угоди).

Комерційний розрахунок – це метод ефективного здійснення виробничо-господарської діяльності організації та її структурних підрозділів за допомогою системи ринкових економічних відносин.

Методи побічного економічного регулювання господарської діяльності – це система важелів непрямого економічного впливу держави і керуючих підсистем організації для стимулювання та дестимулювання певних напрямів виробничо- господарської діяльності організації.

3.      Адміністративні методи менеджменту.

Адміністративні методи управління – це організаційно-розпорядчі, що охоплюють відносини у сфері управління організацією і є сукупністю прийомів та впливів, що базуються на використанні об’єктивних організаційних взаємовідносин людей та загально-організаційних принципів управління.

Адміністративні методи базуються на силі та авторитеті влади, тобто наказах, постановах, розпорядженнях, вказівках, інструкціях; згідно з ними регламентують діяльність, забезпечують організацію нормативами та підтримують трудову дисципліну.

Загалом система адміністративних методів характеризується як сукупність двох рівнозначних елементів, що впливають на структуру управління (наприклад, регламентація діяльності, нормування в системі управління) та процес управління (наприклад, підготовка, прийняття, організація виконання і контроль управлінських рішень).

Організаційний вплив на структуру управління здійснюється переважно шляхом організаційного регламентування, нормування, організаційно-методичного інструктування, проектування.

Вплив на процес адміністративного менеджменту забезпечують методи розпорядчого впливу керівника на колектив загалом і особистість зокрема.

Характерними особливостями адміністративних методів управління є прямий вплив на керований об’єкт шляхом встановлення його повноважень (прав і обов’язків); самостійний вибір суб’єктом управління найближчої та кінцевої цілей, завдань управлінського процесу, порядку та термінів його виконання об’єктом, ресурсного забезпечення, умов виконання завдань на кожному конкретному етапі; юридична обов’язковість актів управління (наприклад, указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів, резолюцій), невиконання яких вважається порушенням обов’язків та може спричинити не лише адміністративну чи дисциплінарну відповідальність, а й кримінальну.

Таким чином, адміністративні методи управління провідні в системі адміністративного менеджменту. За їх допомогою чітко розподіляють обов’язки в апараті управління, дотримання правових норм і повноважень при вирішенні питань господарської діяльності, а також застосування заходів примусу та дисциплінарної відповідальності.

Адміністративні методи забезпечують організованість у процесі роботи та високу дисципліну праці, координацію трудових зусиль працівників шляхом прямого (адміністративного) спонукання їх до дій, а також контроль за роботою підприємств (організацій, установ) та окремих працівників.

Розрізняють три групи адміністративних методів управління: організаційно-стабілізуючого впливу, розпорядчого, дисциплінарного.

Основне місце посідають методи організаційно-стабілізуючого впливу, основний зміст яких полягає у встановленні стійких організаційних взаємозв’язків елементів системи за допомогою закріплення за ними певних обов’язків перед системою загалом та окремими її ланками, тобто цей організаційний вплив спрямований на постійну зміну підсистем, їх структури та порядку діяльності.

Методи організаційно-стабілізуючого впливу охоплюють регламентування, нормування та інструктування.

До другої групи адміністративних методів управління входять методи розпорядчого впливу, які відображають поточне використання встановлених організаційних зв’язків та їх часткове коригування в разі зміни умов праці. В основу розпорядчих методів покладено повноваження та обов’язки.

До розпорядчих адміністративних методів належать:

·  накази;

·  розпорядження;

·  директиви;

·  постанови;

·  протоколи засідань;

·  оперативні вказівки.

 Третю групу адміністративних методів становлять методи дисциплінарного впливу – це санкції за відхилення від встановленого порядку та вимог державної, фінансової і договірної дисципліни, статутів. Їх мета – забезпечувати стабільну діяльність організації шляхом застосування дисциплінарних вимог, а також відповідальності колективів і працівників.

4. Соціально-психологічні методи менеджменту

Соціальні методи управління – це система засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, трудову та соціальну активність працівників.

Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників – розвитку особистості, соціального захисту.

Види соціальних методів управління

1.   Соціальне прогнозування – це конкретне уявлення про стан колективу в майбутньому, інформація про цілі соціально-економічного розвитку, необхідні для їх досягнення засоби.

Використовують цей метод для створення інформаційної бази розроблення планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу в конкретному трудовому колективі. Параметри соціального прогнозу включають такі основні показники: вікові та статеві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників; зміни в матеріальному забезпеченні та побутових умовах працівників; динаміку співвідношення фізичної та розумової праці.

2.      Соціальне нормування – це науково обґрунтоване регулювання соціальних процесів за допомогою соціальних норм і нормативів, які визначають порядок поведінки окремих осіб та їх груп у колективі.

Соціальні норми відображають певні інтереси – суспільні, класові, колективні та групові. Основне і безпосереднє завдання цих норм – узгодити всі види інтересів.

Управлінські відносини регулюють трьома видами соціальних норм:

·  юридичними (правовими), які встановлює або санкціонує держава;

· суспільними (неюридичними), які встановлюють громадські організації і товариства;

· моралі, які формуються у свідомості людей у процесі виховання та життєдіяльності.

3.  Соціальне регулювання – це заходи соціального впливу керівника і колективу на окремих працівників та їх групи для активізації соціальної ролі, трудової активності та продуктивності, підтримання соціальної справедливості в організації.

Засобами соціального регулювання є колективні договори, угоди, контракти, взаємні зобов’язання, правила внутрішнього розпорядку, статути (у частині, що регулює поведінку службових осіб), правила етикету, ритуали.

До таких засобів належить також черговість задоволення соціальних потреб залежно від трудового стажу, виробничої активності працівників.

Соціальне регулювання спрямоване на стимулювання колективної, особистої ініціативи працівників та їх інтересу до праці.

4.      Соціальне планування – це конкретизація цілей соціального розвитку колективу організації та розроблення стратегії й тактики їх досягнення.

Реалізують соціальне планування шляхом складання плану соціального розвитку колективу організації (підприємства). План соціального розвитку містить чотири розділи.

1.   Удосконалення соціальної структури колективу.

2.    Удосконалення умов праці, її охорона та зміцнення здоров’я працівників.

3.   Підвищення життєвого рівня, поліпшення житлових та культурно-побутових умов працівників.

4.   Посилення трудової та громадської активності працівників.

 

Психологічні методи управління – це способи регулювання взаємовідносин працівників з метою формування сприятливого психологічного клімату.

За допомогою психологічних методів регулюють міжособистісні відносини як між керівниками та підлеглими, так і між членами колективу.

Види психологічних методів управління

1.   Методи формування і розвитку колективу. Уможливлюють підтримання оптимального кількісного співвідношення працівників з урахуванням їх психологічної сумісності.

2.   Методи гуманізації відносин у колективі. Включають стиль та культуру управління, етику управлінської діяльності.

3.   Методи психологічної мотивації. Полягають у формуванні у працівників мотивів до ефективної праці.

4.   Методи професійного відбору і навчання. Спрямовані на те, щоб психологічні характеристики працівника відповідали роботі, яку він виконує.

Завдання будь-якого керівника полягає в тому, щоб виховувати і підтримувати у підлеглих почуття власної гідності. Люди з високим рівнем такого почуття вирізняються послідовністю дій, легше вирішують внутрішньоособистісні конфлікти, виявляють високий рівень самоконтролю.

Будь-яка діяльність, у тому числі управлінська, повинна спрямовуватись на отримання конкретних результатів. Основні завдання управлінців усіх рівнів полягають у розробленні дієвих способів та прийомів впливу на працівників, вибір оптимальних управлінських важелів та створення механізмів їх впровадження.

Результатом виконання будь-яких конкретних функцій менеджменту, які здійснюють з урахуванням загальних функцій, є методи менеджменту.